Оце пишу до вас, бо дійсно,
Терпець уже урвався весь.
Тепер Ви, мабуть, із призирством
До мене ставитеметесь.
Але як маєте ви серце
Іще не зовсім кам’яне,
Ви не покинете мене...
Я б Вам ніколи не писала,
Повірте, що про сором мій
Ви б не дізнались, хоч убий,
Коли б надії трохи мала
Вас, друже, хоч коли-небудь
В маєтку нашому спіткнуть,
Щоб тільки чути Вашу мову,
Спитати, як Ви живете
Й гадати день і ніч про те,
Коли зустрінемось ми знову.
Та Ви завжди насамоті,
В селі Вам нудно проживати,
А ми нічим не видатні,
Але в гостях Вас раді мати.
Навіщо Ви в недобрий час
До нас в садибу завітали?
Ніколи б я не знала Вас,
Та з Вами б клопоту не мала,
Душі моєї хвилюванням
Коли б небудь кінець настав,
Знайшла б я гарного мужчину,
Була б відмінная дружина,
Та може Бог дітей би дав...