Вопрос по истории:
Західноукраїнські землі в 1918-1939 рр.
Трудности с пониманием предмета? Готовишься к экзаменам, ОГЭ или ЕГЭ?
Воспользуйся формой подбора репетитора и занимайся онлайн. Пробный урок - бесплатно!
- 01.02.2022 18:56
- История
- remove_red_eye 315
- thumb_up 6
Ответы и объяснения 1
Ответ:
Після поразки українського народу в боротьбі за збереження державної незалежності 1918-1920 рр. західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя), Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія) та Чехословаччини (Закарпаття). Окупацію Польщею, Румунією та Чехословаччиною західноукраїнських земель узаконила Паризька мирна конференція 1919 р.
Соціально-економічна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини полягала у стримуван-ні економічного розвитку західноукраїнських земель, що виявилося в розвитку тих галузей промис-ловості (нафтова, деревообробна, харчова), які забезпечували високі прибутки без значних капітало-вкладень, пануванні дрібних напівкустарних підприємств, залежності від іноземного капіталу, занепаді сільського господарства, малоземеллі й безземеллі селян, масовому безробітті та трудової еміграції українців. Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на аграрно-сировинний придаток Польщі, Румунії, Чехословаччини.
Національна політика урядів Польщі, Румунії, Чехословаччини щодо населення західноукраїнських земель характеризувалася посиленням національного гніту, насильницькою асиміляцією, репресіями проти діячів національно-визвольного руху, відмовою від міжнародних зобов’язань щодо надання українським землям автономії. Незважаючи на складні умови діяльності, політичні діячі Західної України намагалися вирішити найважливіші питання: національне визволення українського народу, створення незалежної української держави, установлення в ній справедливого політичного й соціально-економічного ладу.
Паризька мирна конференція 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договором 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на
Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західно-українські землі , що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіслав-ське, Волинське воєводства.
1919—1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світовій громадськості, що забезпечує права українсько-го населення: гарантувала права українців на використання рідної мови в початкових школах (Кон-ституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.).
1923—1926 рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів-осадників.
У 1926—1937 рр . після встановлення режиму «санації» на чолі з Юзефом Пілсудським польський уряд пішов на деякі поступки українцям: відкривав двомовні школи, дозволив призначення українців на державні посади. Одночасно з 1930 р. проводилася політика «пацифікації» (умиротворення), яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції і військ. У 1934 р. у м. Березі-Картузькій було створено концентраційний табір для політичних в’язнів, де утримувалися учасники українського визвольного руху. Напередодні Другої світової війни починаючи з 1937 р. польська влада знов повернулася до жорсткої антиукраїнської політики.
Згідно із Сен-Жерменським мирним договором з Австрією 1919 р. до Румунії відійшла Північна Буковина. У 1920 р. Антанта визнала захоплення Румунією Бессарабії. У 1918—1928 рр. у західно-українських землях, що перебували у складі Румунії, діяв воєнний стан, в умовах якого заборонялася легальна політична діяльність і проводилася жорстка політика румунізації. Румунська мова була визнана державною, водночас українська мова заборонялася в офіційних установах, закривалися українські школи, змінювалися на румунські назви населених пунктів. Татарбунарське повстання 1924 р., незважаючи на поразку, змусило румунську владу послабити тиск на українські землі.
У 1928—1938 рр. в умовах лібералізації політичного життя в Румунії утворилися українські політичні партії.
З 1938 р. в Румунії розпочався новий період реакції, який супроводжувався активізацією профа-шистських сил, забороною діяльності політичних партій і громадських організацій.
Після Мюнхенської угоди 1938 р. парламент Чехословаччини надав Закарпаттю автономію. У січні 1939 р. виникло Українське національне об'еднання (УНО) на чолі з А. Волошиним, яке перемогло на виборах до Сейму Карпатської України.
15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, президентом якої було об-рано А. Волошина. Військова організація Карпатська СІч була проголошена армією нової держави.
Однак державотворчий процес був згорнутий через агресію Угорщини. Протягом 15-18 березня 1939 р. Карпатська Україна була окупована угорськими військами й припинила своє існування.
- 02.02.2022 07:55
- thumb_up 0
Знаете ответ? Поделитесь им!
Есть сомнения?
Не нашли подходящего ответа на вопрос или ответ отсутствует? Воспользуйтесь поиском по сайту, чтобы найти все ответы на похожие вопросы в разделе История.
Трудности с домашними заданиями? Не стесняйтесь попросить о помощи - смело задавайте вопросы!
История — область знаний, а также гуманитарная наука, занимающаяся изучением человека в прошлом.