оро́ль Дани́ло І або Дани́ло Га́лицький[6], (давньорус. Данило Романовичъ; 1201 — 1264) — руський великий князь та король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, якого вважають національним героєм України.

Князь волинський (1238—1264), галицький (1238—1264), київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Син князя Романа Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління побудовано Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона стала найбільшою державою Європи. Сподіваючись на допомогу західних союзників у боротьбі із Золотою Ордою, прийняв від Папи Римського Інокентія IV 1253 року пропозицію коронації і став королем всієї Русі.

Певний час був васалом Золотої Орди.