Микола Хвильовий чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає по­ступово проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, де­кретування, грубий окрик, свавільне жонглювання політичними фразами, підпирання аргументів ідеологічними тезами.

«…його комуністична партія потихесеньку та полегесеньку перетворюється на на звичайного собі «собирателя землі руської» і «опускається, так би мовити, на тормозах до інтересів міщанина – середнячка». Автор доводить нам, що ідеї соціалізму деформуються.
Починається роздвоєння душі чесного комуніста Миколи Хвильового. Він помітив, що диктатура пролетаріату перетворюється на диктатуру партії. Ось тут і поглиблюється трагізм душі Хвильового, тут і криються причини його самогубства. 
 Соціалістичні засади, омріяні ідеалами світлого майбутнього, деформуються. Становище безвихідне. Арешти… Розстріли… Ув’язнення…
В Україні поширюється голод.

Саме тоді він остаточно вирішує покінчити життя самогубством і цим застерегти, приголомшити своїх друзів і недругів, згуртувати сили, протистояти небезпеці,