Однією з найбільших і типових елліністичних держав був Єгипет, керований династією Птолемеїв, нащадків одного з найближчих воєначальників Александра Македонського, представника знатної македонської сім’ї Птолемея Лага (323—283 рр. до н. е.). Елліністичний Єгипет був найміцнішим царством і проіснував як державне утворення довший історичний термін, ніж інші великі елліністичні держави. Його завоювання Римом в 30 р. до н. е. вважається кінцем еллінізму як завершального етапу грецької історії.
Єгипет був найбільшим (разом із Селевкідським) царством. У III ст. до н. е. до його складу входили власне Єгипет в його традиційних межах від першого порогу Нілу і до Середземного моря, Ефіопія (древня Нубія) і із заходу Кіренаїка (давня Лівія), яка примикає з півдня. Окрім цих африканських територій до складу Єгипетського царства входили Сінай, Палестина, Фінікія, Південна Сирія (її зазвичай називали Келесирією), тобто значна частина Східного Середземномор’я. До царства Птолемеїв належали прибережні області південної, південно-західної і західної частин Малої Азії (Кілікія, Памфілія, Лікія, Карія, Іонія), острів Кіпр. Птолемеї здійснювали контроль над об’єднанням Кікладських островів Егейського моря (так званою Острівною лігою), над територіями, прилеглими до протоки Геллеспонт, прибережними областями Фракії і Троади, що дозволяло їм тримати в руках чорноморські протоки і найважливіший морський шлях з Егейського в Чорне море. Єгипту належали деякі фортеці, побудовані їм на Криті.