«Правда
те, що я мала й незначна людина,
але Бог дав мені, що я є
одновладцем і самодержцем
руським. Виб'ю з лядської неволі
ввесь руський народ, а що перше я
воював за шкоду і кривду свою,
тепер буду воювати за нашу
православну віру. За кордон на
війну не піду, на турків і татар шаблі
не підніму, досить маю на Україні,
на Поділлі й Волині, досить вигоди,
достатку й пожитку в землі та
князівстві своєму, по Львів, Холм і
Галич. А ставши над Віслою, скажу
дальшим ляхам: сидіть, мовчіть,
ляхи! А будуть і за Віслою кричати,
знайду я їх там напевно. Не
залишиться мені нога жодного князя
і шляхетки тут, на Україні; а схоче
котрий з нами хліб їсти, хай буде
послушний Запорозькому Війську».