Ярослав Мудрий (978—1054)

Перш ніж стати Великим князем Виївським, Ярослав княжив у Ростові та Новгороді. Лише у 1025 році Ярослав остаточно затвердився в Києві і став «самовладарем» на Русі. Із цього часу великий князь відмовився від ролі полководця і став одним із найвидатніших просвітителів східнослов’янського світу і політиком, який підніс на нечувану висоту авторитет Давньоруської держави.

Велич Ярослава полягала не в політичних успіхах і не у вдалих війнах, а в його невтомній праці, спрямованій на внутрішній устрій руських земель. Князь доклав чимало зусиль для подальшого поширення християнства на Русі, а для цього були необхідні освіта і підготовка руських священнослужителів. Він заклав храм святої Софії, пишно прикрасивши його фресками та мозаїкою; там же було зведено монастирі Святого Георгія і Святої Ірини. Прообразами цих будівель слугували споруди Константинополя і Єрусалима.

За часів Ярослава широко перекладалися слов’янською мовою рукописні грецькі книги. Князь був пристрасним книголюбом, скуповував сувої та рукописи і віддавав їх у бібліотеку Софійського собору, яка була доступною для загального користування. Для поширення грамоти він повелів духівництву навчати дітей, і деякі училища того часу налічували до трьохсот учнів. При Ярославі було складено «Руську правду» — збірник законодавчих настанов, які діяли на Русі. Він будував нові міста, захищав торговельні шляхи від кочівників, розвивав відносини із Заходом.

Ярослав помер у Вишгороді під Києвом у віці 76 років, ще за життя розподіливши київські володіння між синами. У своєму заповіті мудрий правитель застеріг своїх спадкоємців від суперечок і міжусобиць і заповів жити у братній любові.