Японське мистецтво, у тому числі й література, насамперед характеризується та відзначається потужною підтекстовістю. Професор буддійської філософії Д.Т. Судзукі зазначав, що саме в здогадці та натяку полягає секрет японських ми- стецтв [1, c. 409]. Головний художній смисл твору, як правило, є недомовленим і прихова- ним, тож шляхом здогадок, через натяки реципієнти домислюють, уявляють і відчувають те, що висловлене в ньому поза текстом. У поясненні видатного японського драматурга Тікамацу Мондзаемон розкривається співвідношення вираженого та невираженого: «Якщо печальне прямо називати печальним, то слова втрачають свій глибинний смисл, а під кінець зникає й почуття печалі. Потрібно не говорити: «Сумно! Печально!» – а дати відчути печаль без слів… Бажаючи гідно похвали- ти прекрасний вид, потрібно непрямим шляхом говорити про різні його особливості, а ні в якому разі не називати його прекрасним. Тоді краса… відчується сама собою» [2, c. 78]. При тому ось та краса, що відчувається сама собою, чи будь-яке інше відчуття, вира- жене непрямим шляхом, тонко навіюється реципієнту, проявляється лише в натяку, пере- важно за допомогою одного з домінантних прийомів японського мистецтва – йодзьо, що буквально перекладається як «надмірне почуття» і в науковій літературі часто коментується як «серцевий відзвук» [3, c. 272], «душевний відгук» [4, c. 185], «післявідчування» чи «сугестивність» [5, c. 394], «асоціативний підтекст» [6, c. 71], включає в себе складність «символічної структури» [7, c. 6–8]. Тобто ідеться про те, що почуття, яке є «надмірним», тобто залишається недовисловленим і подається лише як натяк, активізує уяву реципієнта в процесі сприйняття мистецького твору, котрий домислює і довідчуває те, що існує та залишається «поза текстом». Уповні глибини підтексту відчуваються в хайку. Так, у неримованому тривірші, у сімнадцяти складах лише за декількома словесними художніми образами приховується не тільки певна емоція чи окремий смисл, а навіть повна картина й ціла філософія. Згадаймо, для прикладу, епохальний твір Мацуо Басьо «Старий ставок», про який, як відомо, написа- но цілі томи ґрунтовних досліджень: Старий ставок. Пірнуло жабеня – Вода сплеснула