Поруч з матеріалістичним трактуванням людини поширений також погляд на неї як на творіння Боже, що має безсмертну душу, господарем якої є лише Творець. Правила своєї поведінки вона сприймає розумом і душею — крізь почуття віри, надії й любові, формує готовність відстоювати добро — в собі та в навколишньому світі. Прихильники таких поглядів виходять з того, що духовне начало в. поведінці людини є визначальним.

Можна по-різному ставитися до описаного в Біблії акту творення світу і людини. Але важко заперечити бодай його метафоричний сенс, тобто повністю відкинути думку про керованість людського буття. А відтак і постановка питання про існування Бога — Творця життя є спекулятивною хоча б тому, що ґрунтується лише на раціоналістичному мисленні й фактично ігнорує духовне пізнання світу. Сприймати серйозно аргумент: "Бога немає, бо я Його не бачу", — все одно, що повірити глухій людині, яка заперечує існування музики. З огляду на це, правомірнішим і, зрештою, продуктивнішим був би інший підхід до проблеми: що для людини вигідніше — СВІТ з Богом, чи світ без Нього? Що робить людину людиною — віра в Бога, чи віра у власне тваринне походження? Нарешті, якщо людина зрікається Бога, то в що вона готова повірити? В Його антипод? Бо, як відомо, святе місце порожнім не буває.