Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а любов втрачена: «наш двір вже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічного звучання.
Розповыдь ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям — зверненнями до читача і повторів — читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невгамовної печалі.