Жило собi яскраве, гарне сонце. Ii сяйво дбопомагало всiм. I жила жовта красуня кульбабка, заморочена своею красою. Якось кульбабка сказала що вона найкраща в свiтi i може прожити без сонця.  Сонечко було здивоване й ображене, та бiльше не грiло i не оберiгало. Настала зима. Всiм було погано без сонця. Краса квiтки розвалилась i вона зрозумiла, що буша не права. Вона 3 мiсяцi вибачалась перед сонцем i добилася свого. Все зазеленiло, кульбаба розцвiла i знову ображала сонце. А сонце потiм вiрило, i вiрило у вибачення квiтки.