Белка-живий рухливий звірятко. Вона легко здійснює стрибки з дерева на дерево "керма" хвостом. Живе в дуплах, натягуючи туди м'яку підстилку з трави, лишайників і сухого листя. У білки дуже красива шубка і пухнастий хвіст. Білка любить різні насіння і горіхи, котрі збирає в лісі. Ще вона робить тайнички і ховає в них горішки, щоб взимку було що їсти.

На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є
великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна
побачити білочок.
Восени ми із мамою гуляли в ботанічному саду.
«Дивись, яка краса!» — раптом зупинила мене мама.
Була осінь, листя вже облетіло. Тонкими гілочками біля
самої верхівки великого дерева стрімко пересувалася
білка. Витягуючи тонке руде тільце, розпушивши хвіст,
вона легко скакала з гілки на гілку, з одного дерева на
інше. Здавалось, ось-ось не втримається, впаде. Нічого
подібного!
Легко спустившись на землю, білочка підбігла до
годівниці. Їх повісили дбайливі люди. Тут вони
залишають зернята, хлібні крихти для птахів та дрібних
звірят. Я затамував подих. Білочка була зовсім
близько. Сіла на задні лапки, а у передніх зажала
знайдений горішок. Вона була дуже пухнаста, руда, а
хвостик трохи світліший та сіруватий. На вухах шерсть
китичками. Великими темними очима білочка дивилась
просто на мене. Мить — і вона стрілою помчала
стовбуром дуба, знову опинилась на самому вершечку.
Скільки в її рухах спритності й краси! Білочки у цьому
саду звикли до людей і беруть частування інколи
просто з долоні. Мама сказала, що наступного разу ми
не забудемо трохи горіхів для лісової красуні.