Жив був протий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона бу
ла рожева і блискуча. Підійшов олівець до ручки і каже:
- Давай товаришувати!
- Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча і красива.
Засумував олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він осунувся в цій калюжі і теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила красеня олівця і сказала:
- Давай товаришувати!
Олівець погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї. Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього пробачення і запропонувала:
- Давай будемо вірними друзями!
Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилась казка.

Художник і чарівний олівець

Придбав художник олівець. А цей олівець виявився не простий, а чарівний. Узяв він його і став малювати. Аж щось запищало в майстерні. Художник оглянув приміщення — нікого нема. Доки він це робив, чарівний олівець швидко закінчив розпочатий малюнок. Здивувався майстер. Тут знову почувся писк. Художник став оглядати кімнату і несподівано обернувся. Дивиться, а олівець новий малюнок закінчує.
Тоді художник відсунув чарівний олівець убік і взяв звичайний. Став малювати зажурену мати. А чарівний олівець тієї ж миті повторив малюнок.
За деякий час була виставка робіт цього художника. Стали люди розглядати малюнки. Коли дивились на малюнок олівця, усі захоплювались, а коли подивились на малюнок художника, заплакали.
Чи буває кращий чарівник, ніж людина з її любов'ю до людей?