Акомодація – це механізм, який забезпечує гарний зір на різних відстанях. Загальноприйнятим є механізм акомодації, запропонований Гельмгольцем, у відповідності з яким в акомодації приймають участь війкове тіло, цинові зв’язки, кришталик та зіниця. При розгляданні близько розташованих предметів війкове тіло напружується і зсувається вперед. В результаті цього цинові зв’язки розслаблюються, і кришталик в силу високої еластичності набуває більш опуклої форми. Тим самим заломлююча сила кришталика збільшується і фокус залишається на сітківці ока. Одночасно з напруженням акомодації звужується зіниця (відбувається реакція зіниці на акомодацію та конвергенцію), стає більш мілкою передня камера. При переводі погляду вдалину відбувається зворотній процес: війкове тіло розслабляється, відходить назад, цинові зв’язки натягуються, роблячи кришталик більш пласким, розширюється зіниця, збільшується глибина передньої камери ока.

Акомодація – це безумовно-рефлекторний процес, який перебігає незалежно від волі людини. Активною частиною акомодаційного процесу є скорочення війкового тіла, а пасивною – розслаблення цинових зв’язок та зміна кривизни кришталика.

Розрізняють акомодацію абсолютну та відносну. Абсолютна акомодація – це акомодація кожного ока окремо, відносна – акомодація при двох відкритих очах.